Влияние несостоятельности анастомоза на результаты хирургического лечения колоректального рака (обзор литературы)

Abstract

Несостоятельность анастомоза — одно из наиболее серьезных осложнений в абдоминальной хирургии. Данное осложнение является основной причиной смерти пациентов в хирургии колоректального рака. При этом решение вопроса о методах профилактики несостоятельности колоректального анастомоза является актуальным направлением в современной онкоколопроктологии. По разным данным, частота несостоятельности анастомоза при раке толстого кишечника составляет 3 — 7 %, при раке прямой кишки — 13 — 18 %, при этом послеоперационная летальность варьирует от 1 до 27 %. Разброс данных о частоте несостоятельности анастомоза и летальности вследствие данного осложнения могут быть обусловлены разными факторами, в частности неоднородностью групп пациентов, включенных в исследования, различиями в хирургической технике и периоперационном ведении больных, разным определением несостоятельности анастомоза. Данное осложнение является независимым предиктором ухудшения общей и опухоль-специфической выживаемости. Риск развития несостоятельности может быть обусловлен функциональным статусом больного, характером заболевания, видом хирургического вмешательства и другими факторами. Стратификация пациентов по факторам риска развития несостоятельности анастомоза позволяет прогнозировать возникновение данного осложнения и определить оптимальную тактику лечения в конкретном случае. Ранняя диагностика несостоятельности анастомоза имеет решающее значение для благоприятного исхода лечения и уменьшения показателей летальности. На сегодняшний день не существует общепризнанных, стандартизированных и эффективных периоперационных факторов риска развития данного осложнения. Актуальным является поиск оптимальной тактики диагностики и лечения несостоятельности анастомоза. Неспроможність анастомозу — одне з найсерйозніших ускладнень в абдомінальній хірургії. Це ускладнення є основною причиною смерті пацієнтів у хірургії колоректального раку. При цьому вирішення питання про методи профілактики неспроможності колоректального анастомозу є актуальним напрямком в сучасній онкоколопроктології. За різними даними, частота неспроможності анастомозу при раку товстого кишківника становить 3 — 7 %, при раку прямої кишки — 13 — 18 %, при цьому післяопераційна летальність варіює від 1до 27 %. Розкид даних щодо частоти неспроможності анастомозу та летальності внаслідок цього ускладнення можуть бути зумовлені різними чинниками, зокрема неоднорідністю груп пацієнтів, залучених у дослідження, відмінностями в хірургічній техніці й періопераційному веденні хворих, різним визначенням неспроможності анастомозу. Це ускладнення є незалежним предиктором погіршення загальної та канцер-специфічної виживаності. Ризик розвитку неспроможності може бути зумовлений функціональним статусом хворого, характером захворювання, видом хірургічного втручання та іншими чинниками. Стратифікація пацієнтів за чинниками ризику розвитку неспроможності анастомозу дає змогу прогнозувати виникнення цього ускладнення і визначити оптимальну тактику лікування в конкретному випадку. Рання діагностика неспроможності анастомозу має вирішальне значення для успішного результату лікування та зниження показників летальності. Нині не існує загальновизнаних, стандартизованих і ефективних періопераційних чинників ризику розвитку цього ускладнення. Актуальним є пошук оптимальної тактики діагностики та лікування неспроможності анастомозу. The anastomotic failure is one of the most serious complications in abdominal surgery. This complication is the leading cause of death for patients after colorectal cancer surgery. At the same time, decision of the question of suture failure methods prevention of the colorectal anastomosis is an important trend in modern oncocoloproctology. According to some publication, anastomotic failure after colon cancer surgery ranges from 3 — 7 % of cases, rectal cancer — 13 — 18 %, while the rates of postoperative mortality vary within 1 — 27 %. The variation in failure and mortality rates from this complication may be due to a variety of factors, including heterogeneity of the patient groups included in the study, differences in the surgical technique and perioperative patient administration, and various definitions of anastomotic failure. This complication is an independent predictor of increased overall and cancer-specific survival. The risk of leakage may be due to the functional status of the patient, the nature of the disease, the type of surgical intervention and other factors. Stratification of patients according to risk factors for the development of anastomotic leakage makes it possible to predict the occurrence of this complication and to determine the optimal treatment strategy in each particular case. Early diagnosis of anastomotic leakage is critical for a favorable treatment outcome and a reduction in mortality rates. There are not generally accepted, standardized and effective perioperative risk factors for the development of this complication. The search of the optimal tactics for the diagnosis and treatment of anastomotic failure remains relevant.