Септичний шок: лікування та сучасне трактування питання

Abstract

Мета. Проаналізувати результати лікування хворих із септичним шоком, що здійснювалося згідно з рішеннями Погоджувальної міжнародної конференції та протоколами настанови «Сепсис–3». Матеріали і методи. Під нашим спостереженням перебували 283 хворих із сепсисом, які лікувалися в гнійно-септичному центрі Запорізької міської лікарні № 3 впродовж 1991 – 2024 рр. Досліджувані хворі були розподілені на такі групи: 1–ша – 193 (68,2%) хворих із сепсисом, яких лікували згідно з рішеннями Погоджувальної міжнародної конференції щодо питань сепсису і септичного шоку (2012, 2004), у 1991 – 2015 роках, та 2–га – 90 (31,8%) хворих, яких лікували за протоколами настанови «Сепсис–3», прийнятої у 2016 році, у 2016 – 2024 роках. У 1–й групі було 118 (61,1%) хворих із сепсисом і 75 (38,9%) – із септичним шоком, у 2–й групі – 56 (62,2%) хворих із сепсисом і 34 (37,8%) – із септичним шоком. Тобто разом в обох групах було 109 пацієнтів із септичним шоком. Результати. Із 75 пацієнтів із септичним шоком 1–ї групи померло 56, летальність становила 74,7%. Із 34 хворих із септичним шоком 2–ї групи померло 23, летальність становила 67,6%. У 1–й групі 17 (30,4%) пацієнтів померли неоперованими в перші години чи добу септичного шоку, тоді як у 2–й групі таких пацієнтів було лише 4 (17,4 %). Показник летальності хворих із септичним шоком, що були неоперовані, у 2–й групі був меншим на 13,0% (х2=5,63; р<0,0177). Також середній термін перебування хворих із септичним шоком 2–ї групи у стаціонарі був меншим на (4,7 ± 0,24) доби (t=4,36; р<0,001). Висновки. Інтенсивну терапію при септичному шоку потрібно продовжувати, поки гемодинамічні показники продовжують поліпшуватися, а первинну інфузійну терапію слід обмежувати та керуватися оцінкою реагування організму на введення розчинів. Норадреналін збільшує переднавантаження, системний судинний опір та серцевий викид, тому його застосування у пацієнтів із персистуючою гіпотензією потрібно на ранніх стадіях септичного шоку. У хворих з адекватним контролем джерела інфекції слід використовувати більш коротку, а не більш тривалу антибактеріальну терапію. Оптимальний режим проведення антибактеріальної терапії – використання карбапенемів у максимальному дозуванні у сполученні з лінезолідом.