Диференційна діагностика, лікування та профілактика ранніх ускладнень після трансплантації нирки

Abstract

Методами лікування термінальної хронічної ниркової недостатності (ТХНН) є діаліз і трансплантація нирки (ТН). Порівняно з країнами Євросоюзу забезпеченість лікуванням хворих методом гемодіалізу в Україні становить 6,3 %, методом ТН – 2-3 % [6]. За даними національного реєстру, лікування методами ниркової замісної терапії (НЗТ) протягом 2013 року отримували 7079 пацієнтів (5335 – лікувались гемодіалізом, 966 – перитонеальним діалізом), тобто поширеність НЗТ становила 157 випадків на 1 млн населення, гемодіаліз – 115 на 1 млн, перитонеальний діаліз – 22 на 1 млн і 20 на 1 млн – пацієнти з трансплантованою ниркою. На сьогодні населення України не забезпечене НЗТ у достатній мірі (лише 15 % від потреби), тому очікується збільшення кількості пацієнтів, які лікуються гемодіалізом [7]. Незважаючи на численні медичні й технічні інновації, хворі з нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, часто не досягають повної реабілітації. Найбільш ефективні режими гемодіалізу забезпечують видалення менше 15 % низькомолекулярних речовин у порівнянні з двома нормально функціонуючими нирками. Видалення речовин з більшою молекулярною масою – ще менше ефективне. Конституційні симптоми втоми зберігаються незважаючи на корекцію анемії. Прогресуючі серцево-судинні захворювання, периферична й автономна нейропатія, порушення фосфорно-кальцієвого обміну (з розвитком вторинного гіперпаратиреозу й остеопорозу) та сексуальна дисфункція часто зустрічаються навіть у пацієнтів 7

з адекватним лікуванням діалізом. Реабілітація, особливо професійна, в більшості випадків є недостатньою [8-9].