Non-justificationism and the negativist legend about Karl Popper’s philosophy

Abstract

У статтi обговорюється значення неджастифiкацiонiзму як важливої частини фiлософiї критичного рацiоналiзму Карла Попера та панкритичного рацiоналiзму Вiльяма Бартлi. Здiйснюється аналiз та критична оцiнка тлумачень та спроб розвитку критичного рацiоналiзму, запропонованих Девiдом Мiлером та Аланом Масґрейвом. Обґрунтовується думка, що заперечення Мiлером релевантностi пiдстав для рацiональностi суперечить поглядам Попера i не пiдтримується аргументацiєю Попера й Бартлi, що лежить в основi неджастифiкацiонiзму. Крiм того, це заперечення є неприйнятним, оскiльки рацiональнiсть неможливо звести до коректностi аргументiв та «рiшень» щодо визнання обговорюваних положень iстинними чи хибними; для неї необхiдне зважування пiдстав на користь та проти наявних альтернатив. З’ясовується, що тлумачення Масґрейвом неджастифiкацiонiзму та критичного рацiоналiзму як погляду, згiдно якого прийняття пропозицiї є рацiональним, якщо ця пропозицiя найкраще витримує критичне оцiнювання, є вразливим перед проблемою нескiнченного регресу положень, на основi яких має здiйснюватися це оцiнювання. Пропонується й обґрунтовується розумiння неджастифiкацiонiзму Попера та Бартлi як концепцiї, що ототожнює рацiональнiсть з вiдкритiстю до критичної дискусiї в пошуках iстини та наголошує, що хоча така дискусiя й потребує прийняття певних положень без їх обґрунтування, як непроблематичних або правдоподiбних для сторiн дискусiї, цi положення не мають розглядатися як непорушний фундамент, що не може бути ревiзований. В перспективi критичного рацiоналiзму, такi положення вiдiграють роль, подiбну до ролi «безпосереднього знання» у класичному рацiоналiзмi та емпiризмi; проте вони розглядаються як такi, що можуть бути помилковими i є вiдкритими для критичного обговорення й перегляду.This paper discusses the meaning of non-justificationism as an important part of Karl Popper’s philosophy of critical rationalism and William Bartley’s philosophy of pancritical rationalism. Сonstruals and attempted developments of critical rationalism by David Miller and Alan Musgrave are analysed and critically evaluated. The case is made that Miller’s rejection of the relevance of reasons for rationality runs counter to Popper’s view and is not supported by Popper’s and Bartley’s non-justificationist arguments. Besides, it is untenable because rationality cannot be reduced to the validity of arguments plus truth-value attributing «decisions» but essentially involves weighing up reasons for and against available options. With respect to Musgrave’s construal of non-justificationism and critical rationalism as the view that believing a proposition is rational if the proposition best survives critical scrutiny, it is argued that it is vulnerable to the problem of the infinite regress of criticizers (positions with which the scrutiny is to be carried out). The case is made that Popper’s-Bartley’s non-justificationism is to be understood as the identification of rationality with the openness to critical discussion in the search for truth and the claim that such discussion does not require ultimate unrevisable foundations, although it necessarily involves positions that are accepted for the purposes of the argument at hand without being provided with justification. In the perspective of critical rationalism, such positions play the role similar to that of «immediate knowledge» of classical rationalism and empiricism; however, unlike the latter, they are considered as fallible, open to examination, and revisable.