Вплив клінічних і генетичних чинників на стабільність антикоагуляції варфарином у хворих із фібриляцією передсердь

Abstract

Мета роботи – визначити вплив клінічних і генетичних чинників на стабільність антикоагуляції варфарином у хворих із фібриляцією передсердь (ФП) протягом року. Матеріали та методи. У дослідження залучили 60 хворих із ФП віком 70,50 (64,25; 76,25) року (32 чоловіки, 28 жінок). Показники коагулограми з розрахунком міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) визначали на апараті Coag Chrome 3003 щомісяця; встановлювали бали за шкалами CHA2DS2-VASC, HAS-BLED, SAMe-TT2R2; TTR обчислювали за методом Rosendaal et al. Поліморфізми генів CYP2C9, CYP4F2, VKORC1 визначали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції з використанням термоциклера CFХ-96 (BioRad). Результати. Медіани TTR у групах хворих із балом за шкалою SAMe-TT2R2 <2 (n = 33) та ≥2 (n = 27) вірогідно не відрізнялися (74 % і 68 % відповідно, p > 0,05). У групі з прогнозованим лабільним МНВ зареєстрували достовірно більшу кількість хворих зі значенням TTR <70 % (59,36 % проти 30,30 %; χ2 = 5,07, p < 0,05). Оцінка за шкалою SAMe-TT2R2 ≥2 підвищувала ризик незадовільного контролю МНВ у 1,96 раза (CI 1,05–3,63). Взаємозв’язок TTR із поліморфізмами генів CYP2C9, CYP4F2 та VKORC1 не виявили. Епізоди надмірної гіпокоагуляції (МНВ >4) протягом року зафіксували у 24 (40 %) хворих. Надмірна гіпокоагуляція вірогідно частіше розвивалася в носіїв поліморфного алеля A гена VKORC1 порівняно з диким генотипом G/G (51,43 % проти 24,00 %; χ2 = 4,57, p < 0,05). Наявність мутантного алеля A гена VKORC1 підвищувала ризик виникнення надмірної гіпокоагуляції в 2,14 раза (RR = 2,14; CI 1,06–4,69). Із клінічних факторів вірогідний вплив на розвиток надмірної гіпокоагуляції мало приймання аміодарону (χ2 = 3,13, p < 0,05) з відносним ризиком RR = 1,83 (CI 1,01–3,35). Висновки. Оцінювання за шкалою SAMe-TT2R2 може бути корисним під час прогнозування незадовільного контролю МНВ, а визначення поліморфізмів гена VKORC1 – розвитку епізодів надмірної гіпокоагуляції. Для з’ясування потенційної ефективності та безпечності терапії варфарином необхідне комплексне оцінювання з використанням клінічних і генетичних методів. The aim. To investigate the influence of clinical and genetic factors on the stability of warfarin’s anticoagulant effect in patients with atrial fibrillation (AF) during the year. Materials and methods. The study involved 60 patients with AF, age 70.50 (64.25; 76.25) years (32 men and 28 women). Coagulogram indexes with International Normalized Ratio (INR) were determined using Coag Chrome 3003 monthly; the CHA2DS2-VASC, HAS-BLED, SAMe-TT2R2 scales scores were evaluated; the calculation of TTR was performed using the Rosendaal method. CYP2C9, CYP4F2, VKORC1 genes polymorphisms were determined using multiplex real time polymerase chain reaction in CFX-96 thermocycler (BioRad). Results. Median TTR in groups of patients with SAMe-TT2R2 score <2 (n = 33) and ≥2 (n = 27) did not differ significantly (74 % versus 68 % respectively, P > 0.05). There were significantly more patients with TTR <70 % in the group with predicted labile INR (59.36 % versus 30.30 %; χ2 = 5.07, P < 0.05). SAMe-TT2R2 score ≥2 increased the risk of poor INR control by 1.96 times (CI 1.05–3.63). No association of TTR with CYP2C9, CYP4F2 and VKORC1 gene polymorphisms was found. Episodes of excessive hypocoagulation (INR >4) were detected in 21 (40 %) patients during the year. Excessive hypocoagulation was significantly more common in patients carrying the allele A of the VKORC1 gene in comparison with non-carriers (51.43 % versus 24.00 %; χ2 = 4.57, P < 0.05). The presence of mutant allele A was associated with 2.14-fold higher risk of excessive hypocoagulation (RR = 2.14; CI 1.06–4.69). Taking amiodarone (χ2 = 3.13; P < 0.05) had a significant effect on the development of excessive hypocoagulation with a relative risk RR = 1.83 (CI 1.01–3.35). Conclusions. SAMe-TT2R2 score can be useful to predict poor INR control, while VKORC1 genotype estimating – to predict excessive hypocoagulation episodes. An integrated approach using clinical and genetic methods is needed to determine the potential efficacy and safety of warfarin therapy.