Важка тема в художньому тексті: осмислення каральної психіатрії в СРСР

Abstract

У сучасній українській прозі про радянське минуле проговорюються травми постколоніального минулого, відкриваються сторінки засекреченої історії, розвінчується міф про «щасливе» життя радянського громадянина. Тематика й жанрові форми таких творів різноманітні. Авторські ідеї втілюються через ностальгічні прояви пам’яті (емоційні екскурси в дитинство та юність із деталізацією часопростору) та іронію чи сарказм (засудження радянської стагнації, викриття примітивності повсякдення тощо). Теорії пам’яті у письменстві також орієнтуються на «тотальгію» (ностальгію за тоталітаризмом). У випадку пострадянського світовідчуття – це осмислення становища людини в системі стагнації, контролю, залежності, терплячості, страху, перекладань проблем на «батька-керівника» та нівелювання індивідуальності. М. Епштейн пояснює значення терміну досить стисло і влучно: «Тотальгія – це знак деградації» [1, с. 63].