Гормональний фон хірургічних хворих у динаміці операційного лікування

Abstract

Вступ. Кортикостероїди (КС) безпосереднім образом беруть участь у фізіологічній відповіді на гострий стрес, пов'язаний з хірургічним втручанням, травмою чи інфекцією. Секреція кортизолу зростає у декілька разів безпосередньо після впливу ушкоджуючого фактору. У випадку ослаблення даної відповіді шанси на виживання значно знижені, вимагаючи замісної терапії. Ця обставина дозволяє вважати кортизол найважливішою фракцією КС людини, і розцінювати динаміку його концентрації як маркер реакції КС на ушкодження. Лімфоїдна тканина є традиційною мішенню для стероїдних гормонів кори наднирників. Їх високі концентрації гальмують імунну відповідь, знижуючи кількість лімфоцитів у крові і викликаючи інволюцію лімфоїдної тканини. Можливо, ці зміни пов'язані з переходом лімфоцитів із судинного русла до кісткового мозку, лімфоїдну тканину чи селезінку. Наприклад, розвиток лімфопенії обумовлений не стільки загибеллю лімфоцитів, скільки їх виходом з циркуляції: Т-лімфоцити рециркулюють у кістковий мозок, гальмується вихід тімоцитів (Т-лімфоцитів) з тимусу, В-лімфоцитів з кісткового мозку. При тривалому впливі КС гнітиться продукція лимфоїдних клітин у лімфоїдних органах - знижується маса тимусу, селезінки, лімфатичних вузлів. Максимальне спустошення лімфоїдних органів спостерігається через дві доби після впливу КС. Це сприяє подальшому розвитку лімфопенії, причому ефект зростає тим швидше, чим вище концентрація КС. Тиреоїдні гормони беруть участь у диференціюванні клітин, які розвиваються, і регулюють обмінні процеси. Трийодтиронін (Т3) і тироксин (Т4) прийнято вважати найважливішими у групі тиреоїдних гормонів. У літературі широко висвітлюється їх роль у регуляції метаболізму, розвитку і диференціюванні тканин.