Комунікативна компетентність майбутніх фахівців галузі охорони здоров’я: складові й концептуальні засади її формування в системі вищої медичної освіти

Abstract

У статті розглянуто питання формування комунікативної компетентності як важливої складової професійної підготовки фахівців у системі вищої медичної освіти. Наголошено на важливості названої компетентності для становлення мовної особистості майбутнього медичного працівника та її ролі у створенні комунікативного іміджу фахівців галузі охорони здоров’я. Підкреслено, що підготовка лікаря зі сформованою комунікативною компетентністю є пролонгованим процесом та не відбувається в межах вивчення конкретної дисципліни. Встановлено, що формування комунікативної компетентності студентів у закладі вищої медичної освіти базується насамперед на застосуванні гуманістичного підходу в освіті та передбачає інтеграцію гуманітарних і спеціальних дисциплін відповідного змісту, впровадження елективних курсів комунікативного й психологічного спрямування, а також використання різноманітних методів і підходів. Визначено й обґрунтовано такі основні компоненти комунікативної компетентності майбутніх фахівців галузі охорони здоров’я: комунікативно-когнтивний, комунікативно-ціннісний, особистісно-комунікативний, поведінково-дієвий, емоційно-вольовий. Окреслено концептуальні засади формування названої компетентності в системі вищої медичної освіти, які, зокрема, мають базуватись на двох складових – мовленнєвій і психологічній. Навчальний вектор передбачає забезпечення знань норм української мови, законів і правил спілкування, риторики, передумов ефективного та неефективного спілкування, шляхів вирішення конфліктних ситуацій при комунікації; умінь доступно викладати інформацію, правильно трактувати отриману інформацію, уміння бути переконливим, логічно-послідовним у подачі інформації, емпатичним у вербальних і невербальних проявах, уміння зчитувати інформацію про психотип співрозмовника. Діагностичний вектор орієнтований на психодіагностику емоційно-вольової сфери студентів, що допоможе визначити орієнтири для їх подальшого саморозвитку, виробити вміння контрольованої і прогнозованої комунікації навіть в екстрених ситуаціях, які є частиною професії лікаря. The article deals with the problem of communicative competence development as an important component of specialists’ professional training in the higher medical education system. The communicative competence importance for the formation of the linguistic personality of a future medical specialist and its role in communicative persona of healthcare professionals are articulated. It is emphasized that the development of future doctor’s communicative competence is a prolonged process and is not limited by the framework of a specific discipline. It has been defined that the formation of students’ communicative competence in a higher medical education institution is based primarily on the application of a humanistic approach in education and involves the integration of humanitarian and special disciplines of appropriate content, the introduction of elective courses of a communicative and psychological nature, as well as the use of various methods and approaches. The communicative and cognitive, communicative and value, personal and communicative, behavioral and actional, emotional and volitional components of the future healthcare professionals’ communicative competence have been outlined and substantiated. The conceptual principles of the communicative competence formation in the higher medical education system and their integration with speech and psychological component are outlined. The educational vector provides knowledge of Ukrainian language norms, laws and rules of communication, prerequisites for effective and ineffective communication, ways to resolve conflict situations during communication; the abilities to present information in an accessible manner, to interpret correctly the information received, to be convincing, logically consistent in presenting information, empathetic in verbal and non-verbal manifestations, to understand information about the psychotype of the interlocutor. The diagnostic vector is focused on psychodiagnostics of the students’ emotional and volitional sphere, it will help determine guidelines for their further self-development, improve the skills of controlled and predictable communication even in emergency situations, which are part of the medical profession.