Понятійно-правове мислення у Стародавній Греції: від Сократа до Платона

Abstract

Давньогрецька наука розвивалася в особливий, незалежний від інших вид діяльності. Поступово вона переходила до абстрагованих досліджень, у яких готувалися основні форми наукового світогляду. Греко-перські війни (500–449 до н. е.), боротьба між давньогрецькими містами, а у містах – між окремими родами й особами похитнули значення всього усталеного у сфері права, порядку, звичаю. Могутнє піднесення національної самосвідомості давніх греків призвело до перевороту всієї дійсності, до якого була дотична і наука. Велику ціну за таких умов здобула особистість, більш ясно проявилося значення власного досвіду та самостійних роздумів. За таких умов в особі Сократа людський розум вперше у Європі починає мислити логічно. Сократ своїм розумінням істини у поняттях підняв проблематику пізнання на новий рівень, зробивши предметом філософського пізнання власне знання. Він першим підніс знання до рівня понять і звернув увагу на те, що знання немає без поняття. Запропонована Сократом діалогічна форма пізнання стала першим універсальним філософським і юридичним методом пізнання у європейській традиції. Філософи сократичних шкіл, хоч і продовжили деякі ідеї Сократа, проте не пішли за ним у його беззастережній критиці софістів. Роботу Сократа щодо дослідження понять продовжив його учень Платон. Він намагається подолати суб’єктивізм теорії пізнання софістів і досягнути правильного, для всіх єдиного об’єктивного знання. Ця робота із поняттями, встановлення родо-видових відношень між ними, здійснювана уперше в історії мислення Платоном і його учнями, отримала назву діалектики. Дослідження показало, що Платон за допомогою діалектики поєднав метафізичну та логічну частини пізнання у «теорію ідей», що дозволило класифікувати поняття. Надалі це сприяло виокремленню науки від філософії, становленню видів наукового знання, зокрема науки права.