Особливості перебігу грамнегативного сепсису у хворих із гнійно-запальними процесами м’яких тканин

Abstract

Мета. З’ясувати особливості перебігу грамнегативного сепсису при гнійно–запальних процесах м’яких тканин. Матеріали і методи. У дослідження залучено 362 хворих із грамнегативним сепсисом, які перебували на обстеженні та лікуванні у гнійно–септичному центрі м. Запоріжжя у 1991 – 2024 роках (основна група). Усі хворі мали позалікарняний сепсис. Основну групу хворих було розподілено на дві підгрупи: 1–шу – 280 (77,3%) хворих, що лікувалися протягом 1991 – 2016 років, і 2–гу – 82 (22,7%) хворих, що лікувалися протягом 2017 – 2024 років. У 1–й підгрупі неускладнену форму захворювання відмічено у 201 (71,8%) хворого, а септичний шок – у 79 (39,3%) хворих, у 2–й підгрупі – відповідно у 48 (58,5%) і 34 (44,5%) хворих. Контрольну групу склали 348 хворих із грампозитивним сепсисом, що перебували на лікуванні у зазначеному центрі в аналогічний часовий період. Основна та контрольна групи репрезентативні. Результати. Грамнегативний сепсис розвивався швидше, ніж грампозитивний, мав «злоякісний» характер та у значно більшої кількості пацієнтів (р<0,05) спостерігався септичний шок. Первинний гнійний осередок практично завжди збігався із вхідними воротами інфекції. У 35 (10,1%) пацієнтів із грампозитивним сепсисом були вторинні (метастатичні) гнійні вогнища в різних віддалених органах та тканинах, тоді як у хворих із грамнегативним сепсисисом метастатичних гнійних вогнищ не було. Якщо площа гнійно–некротичного ураження не перевищувала 150 см2, найчастіше розвивався грампозитивний сепсис. Статистично значущо (р<0,05) частіше розвивався грамнегативний сепсис, якщо площа гнійно–некротичного ураження перевищувала 300 см2. Пацієнтів, у яких рівень мікробного обсіменіння первинного гнійного осередку значно перевищував «критичний» рівень (107 – 1012 на 1 г тканини), було статистично значущо (р<0,05) більше при грамнегативному сепсисі (53,2%), ніж при грампозитивному (34,7%). Гіпотермію, лихоманку, зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, анемічний синдром, прискорену швидкість осідання еритроцитів, більш помітні зміни у загальному аналізі сечі відмічали статистично значущо (р<0,05) частіше при грамнегативному сепсисі, ніж при грампозитивному. Частота позитивних результатів бактеріологічного посіву крові при грампозитивному сепсисі становила від 12,8 до 32,3%, при грамнегативному – від 8,9 до 17,8%. Завдяки запропонованим схемам комплексної інтенсивної терапії в основній групі летальність знизилася з 24,4% в 1–й підгрупі до 20,5% у 2–й підгрупі, а середній термін перебування хворих у стаціонарі скоротився з (27,2 ± 4,3) доби в 1–й підгрупі до (22,6 ± 3,7) доби у 2–й підгрупі. Висновки. Знання відмінностей перебігу грампозитивного і грамнегативного сепсису дає підстави для призначення цілеспрямованої етіотропної терапії. У хворих із септичним шоком та адекватним контролем джерела інфекції доцільно використовувати коротшу, а не тривалішу антимікробну терапію. Оптимальний режим антибактеріальної терапії – використання карбапенемів у максимальному дозуванні в поєднанні з лінезолідом.