Коморбідні стани в практиці терапевта

Abstract

В наступний час все більше і більше пацієнтів мають коморбідну патологію, сполучення двох та/або більше захворювань, які пов’язані між собою патогенетичними механізмами, що потребує від лікаря системного підходу до хворого, пошуку зв’язків станів, які мають місце, та вибору раціонального лікування. Вперше визначення ко- поліморбідності дав вчений A.K. Feinstein у 1970 році. Під коморбідністю треба розуміти наявність додаткової клінічної картини, яка вже існує або може з’явитися самостійно, зокрема захворювання, яке перебігає, і завжди відрізняється від нього. В таких випадках треба шукати підходи у сукупності з аналізом перенесених хвороб, факторів ризику та предикторів, а також з розрахунком вірогідності потенційно можливих ускладнень (Верткин А.Л., 2013). Вітчизняна медицина багато років вчила лікувати хворого, а не хворобу, але сучасні уніфіковані протоколи і стандарти націлені на лікування хвороби. Індивідуальний підхід до пацієнта диктує необхідність різноманітного вивчення клініки основного, супутнього та перенесених захворювань, а також їх комплексної діагностики та раціонального лікування. Складність ведення пацієнтів в терапевтичному відділенні в тому, що не можливо вести хворого тільки з патологією, яка турбує зараз, не враховуючи інші захворювання. При лікуванні пацієнта з коморбідною патологією виникає необхідність враховувати медикаментозну взаємодію та більш ретельно підходити до призначення препаратів. Мета дослідження: вивчення структури коморбідної патології у хворих терапевтичного відділення та факторів порушення метаболізму, які потрібно враховувати при лікуванні. Матеріали і методи. Проаналізовано 60 історій хвороб пацієнтів (36 жінок, 24 чоловіків), які одночасно знаходилися у терапевтичному відділення Університетської клініки, проведений аналіз результатів лабораторних досліджень метаболічних порушень.