Вплив переривчастих гіпоксичних тренувань на функціональний стан кортиколіберин- і β-ендорфінсинтезуючих нейронів паравентрикулярного ядра гіпоталамуса щурів

Abstract

В експерименті на щурах показано, що гіпоксичні тренування призводять до посилення імунореактивності до кортиколіберину і β-ендорфіну та збільшення їх вмісту у паравентрикулярному ядрі гіпоталамуса. При цьому показник відношення площі імунореактивного матеріалу до вмісту кортиколіберину і β-ендорфіну, а також коефіцієнт їх вмісту в паравентрикулярному ядрі суттєво не змінювалися у порівнянні з контролем. Таким чином, обраний режим гіпоксичних впливів призводить до адаптації організму, що виражається у збалансованій активності стрес-реалізуючої та стрес-лімітуючої систем гіпоталамуса щурів. В эксперименте на крысах показано, что гипоксические тренировки приводят к усилению иммунореактивности к кортиколиберину и β-эндорфину и повышению их содержания. При этом показатель отношения площади иммунореактивного материалу к кортиколиберину и β-эндорфину, а также коэффициент их содержания в паравентрикулярном ядре гипоталамуса существенно не менялся по сравнению с контролем. Таким образом, выбранный режим гипоксических воздействий приводит к адаптации организма, что выражается в сбалансированной активности стресс-реализующей и стресс-лимитирующей систем гипоталамуса крыс. The experiments show that hypoxia training leads to an increase of the immunoreactivity to corticotropin and beta-endorphin and to an increase of the content of these neuropeptides. In this case, the ratio of the area of the immunoreactive material to the corticotropin / beta-endorphin, and the coefficient of their content in the PVN did not change significantly compared with the control. Thus, the selected hypoxia mode leads to adaptation, which is reflected in the balanced activity of stressrealizing and stress-limiting systems of rats’ hypothalamus.