Єдність людинознавства і природознавства як вихідний базис гуманітаристики

Abstract

У статті обгрунтовується принципова єдність людини як мікрокосму та природи як макрокосму. Звідси потреба органічного поєднання різноманітних вчень про людину як водночас суспільно-історичну та природну істоту. Відсутність цілісної теорії людини якраз і зумовлена тим, що вона не досліджується як суспільними, так і природознавчими дисциплінами як спільний об’єкт. Натомість всі вони досліджують її так, ніби вона являє собою певний механізм, всі складові якого існують немовби окремо, а не в якості цілісного організму. Заяви відносно того, що все в її сутнісних вимірах взаємопов’язане і взаємодіє, не є достатніми, аби сформувати справді наукову теорію розвитку людини. Для вирішення такої складної проблеми потрібно, з одного боку, виклад змісту понятійного апарату суспільно-гуманітарних навчальних предметів тісно корелювати зі змістом природознавчих понять і законів; з другого, ці останні викладати не в їх суто об’єктивістському природно-фізичному прояві, а, насамперед, у психофізіологічному та соціопсихологічному. В обох випадках перед професорсько-викладацьким складом постає проблема постійного вдосконалення гуманітарних і природничих знань. This article substantiates the fundamental unity of a man as a microcosm and nature as a macrocosm. Hence there is a need for an organic combination of diverse doctrines about man as a social, historical, and natural being. The absence of a coherent human theory is precisely due to the fact that it is not studied as a common object by social or natural sciences. Instead, all of them examine it as if it were a certain mechanism, all components of which seem to be separate, but not as a whole organism. The statements that everything in its intrinsic dimensions is interconnected and interacting are not sufficient to form a truly scientific theory of human development. To solve such a complex problem, on the one hand, we have to closely correlate the content of the conceptual apparatus of social and humanitarian subjects with the content of natural science concepts and laws. On the other hand, the latter should be taught not in their purely objectivistic natural-physical manifestation, but above all in psychophysiological and socio-psychological sense. In both cases, the teaching staff always faces the problem of constant improvement of the humanities and natural sciences.