Життя та смерть у медицині та філософії. етичні проблеми евтаназії

Abstract

Людина - єдина істота, яке усвідомлює своїю смертність і може робити її предметом міркуванні. Але неминучість власної смерті сприймається людиною аж ніяк не як відвернена істина, а викликає сильне емоційне потрясіння, зачіпає найсильніші глибини його внутрішнього світу. Долаючи це почуття, людина, однак, все останнє життя існує, обтяжений знанням про прийдешню власну смерть; це знання, хоча в більшості життєвих ситуацій воно таїться в прихованих глибинах свідомості, стає тим не менш основоположним в подальшому духовному розвитку людини. Наявністю такого знання в духовному досвіді людини в значній мірі і пояснюється гострота, з якою перед ним постає питання про сенс і мету життя. Як би то не було – смерть потворна, і супроводжуючі її явища залишають у оточуючих важкі і незабутні враження, а у тих, що пережили клінічну смерть – важкі як психологічні наслідки, так і соматичні пошкодження. Із розвитком медицини та переосмисленням теорій, чи потрібно людині переживати процес смерті у тяжких стражданнях або у безпомічному існуванні, з’явилося таке явище, як евтаназія.