The impact of mobilization protocols on the length of postoperative hospitalization among cardiac surgery patients

Abstract

The aim. To determine the impact of implementing the extra early mobilization protocol (EEM) on the length of intensive care unit (LICU) stay and postoperative unit (LPOU) stay and to assess the role of age, heart contractility, functional class and surgical outcomes. Materials and methods. Participants – adult patients of 2018–2019 with less than 24-hour artificial lung ventilation (ALV). The first group were treated according to the early mobilization protocol (EM, patients of 2018); the second group were treated according to the EEM protocol (patients of 2019). Design: a retrospective analysis. Settings: cardiosurgical unit. Interventions: the major difference is that the resources of patient mobilization team have expanded since 2019, namely it included a physical therapist, which made it possible to modify the EM protocol (standing on the 2 postoperative day (POD), activation with the help of medical staff, respiratory exercise) to the EEM protocol (standing on the 1 POD following consultation with an anesthesiologist, exercises with a physical therapist, respiratory exercise). The main outcomes: LICU, LPOU and total postoperative hospitalization (LTPO) (number of nights). Results. There were no differences between the EEM and EM groups in LICU (3 (2; 4) vs. 2 (2; 4); P = 0.182), LPOU (7 (6; 10) vs. 8 (6; 10); P = 0.118), LTPO (10 (8; 13) vs. 10 (9; 13); P = 0.308). Correlation analysis revealed absence, weak and very weak relations between the LICU, LPOU, LTPO indicators and other criteria, including age, ejection fraction, ALV. Conclusions. The effectiveness of the EEM protocol seems doubtful to reduce LICU, LPOU, and LTPO as compared to the EM protocol. The obtained results also raise the importance of physical therapist time management. Мета роботи – оцінити вплив запровадження протоколу екстраранньої мобілізації на тривалість перебування у відділенні реанімації (ТПВР) та в післяопераційному відділенні (ТППВ) порівняно зі стандартним протоколом ранньої мобілізації, а також визначити роль віку, скоротливості серця, функціонального класу та показників хірургічного втручання. Матеріали та методи. Учасники дослідження – пацієнти 2018–2019 рр. із тривалістю штучної вентиляції легень менше ніж 24 години. Дизайн – ретроспективний аналіз. Пацієнтів поділили на дві групи: протоколи «ранньої мобілізації» (РМ, пацієнти 2018 р., n = 385) та «екстраранньої мобілізації» (ЕРM, пацієнти 2019 р., n = 399). Умови – кардіохірургічний стаціонар. Втручання: головна відмінність полягає в тому, що ресурси команди з мобілізації пацієнтів збільшилися з 2019 р., оскільки до неї включений фізичний терапевт, що дало змогу змінити протокол РМ (стояння у 2 післяопераційний день (ПОД), активація за допомогою медичного персоналу, дихальні вправи) на протокол EРM (стояння в 1 ПОД за погодженням з анестезіологом, терапевтичні вправи з фізичним терапевтом, дихальні вправи). Основні результати: ТПВР, ТППВ і тривалість загальної післяопераційної госпіталізації (ТЗПГ) (кількість ночей). Результати. Не встановили відмінностей між ЕРМ і РМ за ТПВР (3 (2; 4) проти 2 (2; 4); р = 0,182), ТППВ (7 (6; 10) проти 8 (6; 10); р = 0,118), ТЗПГ (10 (8; 13) проти 10 (9; 13); р = 0,308). Кореляційний аналіз показав відсутність, тільки слабкі та дуже слабкі зв’язки між показниками тривалості госпіталізації та іншими критеріями: віком, балом за Euroscore II, фракцією викиду, тривалістю штучної вентиляції легень. Висновки. Ефективність протоколу ЕРМ сумнівна для зменшення ТПВР, ТППВ і ТЗПГ порівняно з РМ. Результати дослідження актуалізують питання раціонального використання часу фізичного терапевта. Цель работы – оценить влияние введения протокола экстраранней мобилизации на длительность пребывания в отделении реанимации (ДПОР) и в послеоперационном отделении (ДППО) по сравнению со стандартным протоколом ранней мобилизации, а также установить роль возраста, сократимости сердца, функционального класса, показателей хирургического вмешательства. Материалы и методы. Участники исследования – пациенты 2018–2019 гг. с длительностью искусственной вентиляции легких менее чем 24 часа. Дизайн – ретроспективный анализ. Пациентов поделили на две группы: протоколы «ранней мобилизации» (РМ, пациенты 2018 г., n = 385) и «экстраранней мобилизации» (ЭРM, пациенты 2019 г., n = 399). Условия – кардиохирургический стационар. Вмешательство: главное отличие заключается в том, что ресурсы команды по мобилизации пациентов увеличились с 2019 г., а именно к ней подключен физический терапевт, что позволило изменить протокол РМ (стояние во 2 послеоперационный день (ПОД), активация с помощью медицинского персонала, дыхательные упражнения) на протокол ЭРM (стояние в 1 ПОД по согласованию с анестезиологом, терапевтические упражнения с физическим терапевтом, дыхательные упражнения). Основные результаты: ДПОР, ДППО и продолжительность общей послеоперационной госпитализации (ДОПГ) (количество ночей). Результаты. Не установили различий между ЭРМ и РМ по ДПОР (3 (2; 4) против 2 (2; 4), р = 0,182), ДППО (7 (6; 10) против 8 (6; 10); р = 0,118), ДОПГ (10 (8, 13) против 10 (9; 13); р = 0,308). Корреляционный анализ показал отсутствие, только слабые и очень слабые связи между показателями продолжительности госпитализации и другими критериями: возрастом, баллом по Euroscore II, фракцией выброса, продолжительностью искусственной вентиляции легких. Выводы. Эффективность протокола ЭРМ представляется сомнительной для уменьшения ДПОР, ДППО и ДОПГ по сравнению с РМ. Результаты исследования актуализируют вопрос рационального использования времени физического терапевта.