Моделирование фиксации берцовых костей напряженными петлями при повреждениях межберцового синдесмоза

Abstract

Переломи кісточок у разі ушкоджень надп’ятково-гомілкового суглоба (НГС) супроводжуються травмами зв’язковихструктур синдесмозу й підвивихом стопи. Перспективною методикою лікування ушкоджень синдесмозу є фіксація напруженою петлею. Мета: на основі математичного аналізу і даних магнітно-резонансної томографії (МРТ) обґрунтувати правила застосування напруженої петлі в хірургічному лікуванні надсиндесмозних переломів зовнішньої кісточки. Завдання: 1) визначити оптимальний кут між двома напруженими петлями в горизонтальній площині для фіксації повного ушкодження міжгомілкового синдесмозу; 2) обґрунтувати рівень проведення напружених петель; 3) визначити анатомічні орієнтири для виконання фіксації синдесмозу напруженими петлями. Методи: математичною моделлю була спрощена схема навантаження в системі «великогомілкова кістка – малогомілкова кістка – напружена петля». МРТ виконали в 16 пацієнтів (7 жінок і 9 чоловіків, вік 20–38 років) без ознак ушкоджень кісткових структур і синдесмозу НГС. Проводили виміри на відстані 4 і 2 см над суглобовою щілиною НГС в аксіальній проекції. Результати: встановлено, що оптимальним є такий кут відхилення між напруженими петлями в горизонтальній площині, який забезпечує стабільність фіксації зовнішньої кісточки малогомілкової кістки у вирізці великогомілкової в сагітальній та фронтальній площинах. Для фіксації синдесмозу напружені петлі слід розташовувати якомога ближче до суглобової поверхні великогомілкової кістки. За допомогою МРТ встановлено, що максимально можливий кут між двома напруженими петлями в горизонтальній площині на рівні 2 см над суглобовою щілиною НГС в середньому на 10° більший, ніж на рівні 4 см над нею. Проведення петель не вище 2 см від площини НГС дасть змогу досягти максимально можливого кута між ними й забезпечить стабільну фіксацію зовнішньої кісточки малогомілкової кістки у вирізці великогомілкової в сагітальній і фронтальній площинах.